you will be the death of me ...
„Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в містечку Мондові, що на півночі Алжиру. Його батько Люсьєн Камю, загинув 1914 року від рани, яку він отримав у битві на Марні за часів Першої світової війни...”- вона кладе книжку назад на полицю.
І що з того? Мені зовсім не треба часу на те, щоб вона зібралася і пішла. На те щоб вона забралася. Мене не обходить. Це її час. А часу всім шкода, окрім неї. І мені не жаль. Мені просто нестерпно від того що зі всього того лайна, яким я щодня займаюся, я не встигаю зробити саме те, чого хочу! Але це вже не обходить її... Та це й не її справи. Отже ніяких питань – ніяких претензій!
Вона йде.
„...Однією зі складових цього позитивного стану письменника став роман „Чума” – твір, присвячений опору фашизму і одночасно опору злу як такому...”Якби світ був ясним, не було б і мистецтва” – сказав якось Камю.”
У мене, мабуть, температура під 40. Чи ж бо я причепився б так до того Камю? Вона мені баки забила...Чудова іграшка. Та занадто яскрава – швидко набридає... Цікаво, вона про те знає?
Якби вона знала – її синтетична поведінка була б відвертим абсурдом! А якщо вона не знає – то вона просто дурна. То що реальніше?
„Не дивно, що згодом Камю звернувся до кардинальної цінності – до любові. „Цикл любові”, проте, був обірваний смертю письменника...”
І більше немає проблеми...Чи встиг він хоч у когось закохатись, чи там що? Бо дивно якось: тільки почав – одразу й смерть. Дивний знак!
О, Боже! Чи не фаталіст я? Цього ще мені бракувало. Чесно кажучи, це й не дивно.
Якщо слухати таку нісенітницю про якогось алжирського француза, та ще й з вуст білявої дурнувато-пластмасової ляльки – можна природно збожеволіти...
„Його шлях розпочавшись відкриттям абсурду, через бунт, вів до любові – був шляхом „дорослішання” людини ХХ сторіччя.
І що з того? Мені зовсім не треба часу на те, щоб вона зібралася і пішла. На те щоб вона забралася. Мене не обходить. Це її час. А часу всім шкода, окрім неї. І мені не жаль. Мені просто нестерпно від того що зі всього того лайна, яким я щодня займаюся, я не встигаю зробити саме те, чого хочу! Але це вже не обходить її... Та це й не її справи. Отже ніяких питань – ніяких претензій!
Вона йде.
„...Однією зі складових цього позитивного стану письменника став роман „Чума” – твір, присвячений опору фашизму і одночасно опору злу як такому...”Якби світ був ясним, не було б і мистецтва” – сказав якось Камю.”
У мене, мабуть, температура під 40. Чи ж бо я причепився б так до того Камю? Вона мені баки забила...Чудова іграшка. Та занадто яскрава – швидко набридає... Цікаво, вона про те знає?
Якби вона знала – її синтетична поведінка була б відвертим абсурдом! А якщо вона не знає – то вона просто дурна. То що реальніше?
„Не дивно, що згодом Камю звернувся до кардинальної цінності – до любові. „Цикл любові”, проте, був обірваний смертю письменника...”
І більше немає проблеми...Чи встиг він хоч у когось закохатись, чи там що? Бо дивно якось: тільки почав – одразу й смерть. Дивний знак!
О, Боже! Чи не фаталіст я? Цього ще мені бракувало. Чесно кажучи, це й не дивно.
Якщо слухати таку нісенітницю про якогось алжирського француза, та ще й з вуст білявої дурнувато-пластмасової ляльки – можна природно збожеволіти...
„Його шлях розпочавшись відкриттям абсурду, через бунт, вів до любові – був шляхом „дорослішання” людини ХХ сторіччя.